За місяць : 1106
статей : 1008
| Рубрики : | Бібліотеки |
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського (НБУВ) – провідний культурний, освітній, науково-інформаційний заклад, заснований на державній формі власності, перебуває у віданні Національної Академії Наук (НАН) України (Відділення історії, філософії та права); наукова установа в галузі науково-інформаційної діяльності, книгознавства, бібліотекознавства і суміжних наук, що бере участь у розробленні та реалізації державної політики в галузі бібліотечної справи; науково-методичний центр для мережі бібліотек і архівних підрозділів НАН України; найбільше за обсягом документно-інформаційних ресурсів та площею приміщень книгосховище країни; одна з найбільших національних бібліотек світу.
Бібліотечний фонд НБУВ є національним культурним надбанням українського народу, невід’ємною складовою культурної спадщини та перебуває під охороною держави.
У різні роки фондами бібліотеки користувалися визначні організатори науки, президенти Академії наук О. Богомолець, О. Палладін, Б. Патон, видатні вчені, академіки М. Амосов, О. Антонов, Б. Бабій, А. Бабко, Ф. Бєлянкін, О. Білецький, І. Білодід, В. Бондарчук, О. Бродський, Л. Булаховський, К. Воблий, В. Глушков, Б. Гнеденко, М. Гулий, Ю. Делимарський, Д. Зеров, О. Кірсанов, В. Корецький, Д. Мануїльський, Ю. Митропольський, С. Пекар, П. Першин, І. Підопличко, Г. Писаренко, М. Птуха, Г. Савін, М. Семененко, К. Ситник, І. Федорченко, Б. Чернишов, І. Штокало та ін.; класики української літератури письменники М. Бажан, М. Рильський, П. Тичина; знані діячі мистецтв Б. Гмиря, Г. Жуковський, В. Касіян, М. Крушельницький, Б. Лятошинський, Г. Майборода, Ю. Мейтус, А. Філіпенко, І. Чистяков, І. Шамо та ін.
НБУВ набула статусу національної згідно з Указом Президента України від 5 квітня 1996 р. № 244/96 «Про надання Центральній науковій бібліотеці імені В. І. Вернадського статусу національної». Вона є правонаступницею Національної бібліотеки Української Держави в м. Києві, заснованої згідно із Законом «Про утворення Фонду Національної Бібліотеки Української Держави», ухваленим Радою Міністрів та підписаним Гетьманом П. Скоропадським 2 серпня 1918 р.; Національної бібліотеки при Українській Академії наук (УАН; протокол Спільного зібрання УАН № 5 від 21 грудня 1918 р.); Національної бібліотеки УАН з титулом «Національна бібліотека» та назвою «Всенародна бібліотека України» (ВБУ; протокол спільного зібрання УАН № 25 від 3 травня 1919 р.); Всенародної бібліотеки при Українській Академії наук (протокол Комітету по заснуванню бібліотеки № 168 від 28 грудня 1920 р.); Бібліотеки Всеукраїнської Академії наук (протокол засідання Президії ВУАН № 6 від 13 лютого 1934 р.); Бібліотеки Академії наук УРСР; Державної публічної бібліотеки АН УРСР (розпорядження Президії АН УРСР № 286 від 22 березня 1965 р.); Центральної наукової бібліотеки АН УРСР (постанова Президії АН УРСР № 165 від 22 червня 1965 р. зі статусом науково-дослідної установи з усіма правами юридичної особи (розпорядження Президії АН УРСР № 737 від 14 червня 1971 р.), у подальшому зі статусом науково-дослідного інституту (постанова Бюро Президії АН УРСР № 169-Б від 8 травня 1987 р.); Центральної наукової бібліотеки ім. В. І. Вернадського АН УРСР (постанова Ради Міністрів УРСР № 46 від 19 лютого 1988 р.) зі статусом науково-дослідного інституту (постанова Бюро Президії АН УРСР № 137-Б від 7 квітня 1989 р.).
Історія та діяльність НБУВ вивчалися багатьма бібліотекознавцями. Бібліографія установи представлена у бібліографічних покажчиках за періоди 1918–1993 рр., 1993–1998 рр., 1993–2003 рр. Особливе значення для висвітлення діяльності НБУВ на початковому періоді її існування мав бібліографічний покажчик «Історія Центральної наукової бібліотеки ім. В. І. Вернадського Академії наук України. 1918–1993 рр.», укладений колективом бібліографів під керівництвом І. Шовкопляса, де були відновлені записи про видання, вилучені з довідкових джерел у попередні періоди.
Періодизацію історії НБУВ у загальнонаціональному контексті розробили сучасні бібліотекознавці О.Онищенко та Л. Дубровіна.
З урахуванням потреби у виваженому і науково обґрунтованому підході до справи, з огляду на відсутність приміщення, штатів та досвіду з організації такої установи, законом було передбачено попереднє створення Тимчасового комітету (ТК) для заснування Національної бібліотеки в м. Києві, під опікою міністра народної освіти і мистецтва М. Василенка.
Бібліотека предметно розпочала свою діяльність саме з утворення 23 серпня 1918 р. ТК, до складу якого ввійшли видатні представники української академічної науки А. Кримський, С. Єфремов, Г. Житецький, В. Кордт. Очолював ТК перший президент УАН В. Вернадський. Він заклав у модель створюваної бібліотеки організаційні принципи установ загальнонаціонального і світового значення. За його задумом установа мала бути триєдиним комплексом – бібліотечним, інформаційним та освітнім, провадити науково-дослідну роботу.
5 жовтня 1918 р. міністр народної освіти і мистецтва М. Василенко затвердив інструкцію для ТК, чітко орієнтовану на створення національного книжкового та рукописного фонду. На ТК покладалися завдання напрацювання концепції розвитку майбутньої національної книгозбірні та розроблення її засадничих документів – Положення про бібліотеку та Статуту.
У 1919 р. склад ТК було розширено до 8 осіб, а в 1921 – зменшено до 6 членів. Після від’їзду В. Вернадського з Києва Комітет очолювали: Д. Багалій, П. Стебницький, П. Тутковський, В. Данилевич, В. Кордт.
Концепцію Національної бібліотеки було викладено у «Відозві від Тимчасового Комітету для заснування Національної Бібліотеки Української Держави в Києві», надрукованій у «Державному Вістнику» 11 жовтня 1918 р.. У ній, зокрема, наголошувалося: «Завдання цієї бібліотеки – те, щоб закласти на Вкраїні велику книгозбірню всесвітнього типу, яка гуртувала б в собі все, що витворено людською думкою та знаттям по всіх науках, – таку книгозбірню, щоб давала спромогу, не виїздячи з країни, познайомитися в якнайповнішій мірі з світовою літературою по всіх паростях людського знаття, писаною геть усіма мовами».
Як окреме важливе завдання ставилася мета організувати відділ україніки (Ucrainica), «щоб збирати все, що друкувалося будь-коли і будь-де українською мовою <...> літературу, писану всіма мовами про історію і культуру українського народу, його фольклор, мову, словесність, мистецтво, побут, соціальні та економічні умови життя і т. ін.», про природу України, народи, які живуть на її території, їх духовне життя та історію, економічні й соціальні відносини. Бібліотека була покликана виконувати не лише суто бібліотечні функції, а й бути науковою, книгознавчою, бібліографічною, освітянською, культурно-просвітницькою установою, довідковим, інформаційним, каталогізаційним центром.
Статут Національної бібліотеки України, розроблений ТК у 1919 р., визначав основні принципи формування установи: різноманітність і повноту фонду, позаполітичність, публічність, для читачів – безкоштовність і загальнодоступність джерел інформації. За ініціативою В. Вернадського було встановлено, що бібліотека одержуватиме безоплатно по два примірники всіх видів видань з усіх друкарень України.
На першому, організаційному, етапі (1918–1923), в умовах політичної, економічної, фінансової нестабільності та відсутності постійного приміщення, співробітники установи всіма можливими засобами формували національний бібліотечний фонд, відпрацьовували основні ланки системи його комплектування.
На початку 1919 р. бібліотеці надали одну кімнату в будинку Міністерства народної освіти Української Народної Республіки (вул. Терещенківська, 2). У березні цього ж року установа одержала тимчасове приміщення – головний корпус Колегії Павла Ґалаґана на вул. Фундуклеївській, 11 (нині – Богдана Хмельницького). Згодом її було переміщено до 4 кімнат в іншому корпусі Колегії (на розі вулиць Пушкінської та Фундуклеївської).
Постійне приміщення бібліотеці надали в 1920 р. у будівлі на бульварі Тараса Шевченка, 14, в якій раніше розташовувалася Перша чоловіча гімназія (нині – Гуманітарний корпус Київського національного університету імені Тараса Шевченка). За цією адресою було розміщено частину основних фондів ВБУ, відкрили читальну залу, розмістили відділи: періодики (з газетним підвідділом), довідковий, україніки, рукописів, стародруків, орієнталії, волянсії (листівок, афіш, плакатів), картографічний, гравюр, «бібліотековіани» (з 1921 р. – бібліотекознавства).
Наприкінці 1920 р. відкрились Вінницька та Київська філії ВБУ, метою яких був порятунок безгосподарних цінних книжкових та рукописних фондів, що опинилися під загрозою розпорошення або знищення. Діяльність Вінницької філії, створеної за ініціативою В. Камінського та Ю. Олександровича, мала велике значення для порятунку культурних цінностей на теренах Поділля. Київська філія (з 1925 р. – Подільська філія ВБУ в Києві), створена на базі фондів бібліотеки Київської духовної академії в приміщенні Києво-Братського монастиря на Подолі, одночасно стала місцем зберігання фондів, переміщених з інших монастирських бібліотек (Михайлівського Золотоверхого, Микільського, Видубицького), а також бібліотеки Києво-Печерської та Почаївської лавр, інших духовних закладів.
Діяльність ВБУ організовувалася та підтримувалася зусиллями видатних учених і діячів культури, фахівців з бібліотечної та книжкової справи, зокрема: Ю. Меженка, Д. Багалія, П. Стебницького, П. Тутковського, В. Міяковського, В. Липського. З лютого 1919 р. бібліотекою фактично керував історик, філолог, видавець, педагог і літератор Є. Ківлицький.
У березні 1919-го під редакцією Г. Житецького вийшло у світ перше науково-практичне видання ВБУ – часопис «Книжний вістник». Зі створенням у вересні 1919 р. Ради бібліотекарів – органу колективного управління внутрішніми справами ВБУ разом з ТК, в організації бібліотеки розпочалися структурні зміни. Головою Ради бібліотекарів було обрано члена ТК Є. Ківлицького. У вересні 1920 р. його заступив на цій посаді Ю. Меженко. Він двічі ввійшов в історію бібліотеки як її керівник: у 1920–1922 рр. та 1945–1948 рр.
У березні 1923 р. ТК склав свої повноваження. Фактично першим офіційним директором ВБУ став філолог, бібліотекознавець, історик С. Постернак. За його пропозицією ТК та Рада бібліотекарів трансформувалися в єдиний колегіальний керівний орган – Раду бібліотеки.
Станом на 1923 р. у бібліотеці було сконцентровано універсальний науковий та національний за змістом і складом спеціалізований українознавчий книжковий фонд, колекції та зібрання – загалом понад 1 млн пр. видань. Основними джерелами надходжень були придбані й подаровані приватні бібліотеки видатних учених, діячів культури та освіти, фонди націоналізованих бібліотек і книжкових колекцій окремих осіб і ліквідованих установ, книгообмін із провідними зарубіжними книгозбірнями. У процесі практичної діяльності ВБУ поступово були закріплені її основні функції, принципи внутрішньої організації бібліотечної й наукової роботи, затверджено новий Статут, напрацьовано інструктивно-методичну базу для підрозділів.
Зазнали певних коректив функції спеціалізованих відділів ВБУ: україніки (завідувач М. Ясинський) з підвідділом обов’язкового примірника; рукописів; стародруків (очолюваний Г. Житецьким); періодики (підвідділи: журнальний, документально-відомчий і газетний); бібліотекознавства з кабінетом і музеєм бібліотекознавства при ньому (1924); орієнталії; нотного; графіки й волянсії; марксизму (з 1923 р., існував недовго); музичного; єврейського (обидва – з 1928).
Станом на 1925 р. книжковий фонд ВБУ становив 1 млн 287 тис. книжкових видянь та 500 тис. газет і листівок.
2 серпня 1926 р. Колегія Народного комісаріату освіти (НКО) УСРР постановила передати до ВБУ бібліотеку колишнього Київського університету Св. Володимира разом із будівлею спеціального бібліотечного корпусу, що зводилася за проєктом архітекторів В. Осьмака та П. Альошина в 1911–1914 рр. і тривалий час залишалася недобудованою. У закінчення зведення споруди брав участь В. Осьмак. Пристосовуючись до вимог економії коштів і потреб нового часу, він змушений був відмовитися від багатьох своїх задумів, спростити низку архітектурних та інтер’єрних рішень.
1923–1928 рр. стали періодом поступового становлення ВБУ як національної установи світового рівня, формування науково-технологічних засад та напрямів її діяльності: комплектування книжкового й рукописного фондів, стабілізації структурних підрозділів; організації системи каталогів, удосконалення обслуговування читачів. У співпраці з Українським науковим інститутом книгознавства (УНІК), Українською книжковою палатою провадилася робота з формування Українського бібліографічного репертуару та національної бібліографії. Були закладені основи українського бібліотекознавства та книгознавства. У 1924 р. НКО УСРР затвердив новий Статут ВБУ, згідно з яким було закріплено подвійне підпорядкування бібліотеки: вона функціонувала при ВУАН і водночас перебувала у віданні Головосвіти УСРР.
У березні 1925 р. ініціативна група співробітників ВБУ ухвалила організувати на громадських засадах об’єднання фахівців під назвою «Науково-дослідний інститут бібліотекознавства при ВБУ» задля колективного провадження наукових досліджень бібліотечної проблематики. ВБУ взяла на себе функції організатора та координатора наукової діяльності бібліотечних працівників Києва й України. Були створені професійні об’єднання: Секція академічних бібліотекарів, а з 1927 р. – Асоціація наукових бібліотек. Від січня 1925 р. розпочалося видання професійного часопису – «Бібліотечний журнал». ВБУ взяла активну участь в організації та проведенні Першої конференції наукових бібліотек УСРР (1925), що відіграла значну роль в активізації діяльності провідних книгозбірень республіки та поліпшенні їх взаємодії.
За розпорядженням Укрнауки від 12 липня 1926 р. Інститут бібліотекознавства був перейменований на Науково-дослідну комісію бібліотекознавства та бібліографії (НДКБ), яка започаткувала самостійний науковий напрям у ВУАН, видавала друковані органи – «Бібліотечний збірник» (1926–1927), «Журнал бібліотекознавства та бібліографії» (1927–1930). З 1926 р. ВБУ очолила діяльність Всеукраїнської каталогографічної комісії, до якої входили представники всіх найбільших книгозбірень республіки, і метою якої було розроблення єдиних правил опису творів друку для бібліотек України та запровадження в них єдиної системи каталогів.
Рада бібліотеки стала постійним робочим органом, на засіданнях якого обговорювалися важливі питання внутрішнього та зовнішнього життя установи, колегіально ухвалювалися основні науково-методичні, технологічні й кадрові рішення. Зусиллями провідних працівників ВБУ поступово формувалася не лише як своєрідний український центр бібліотечних фондів, а й як науково-дослідна установа, що мала вивчати, розробляти і впроваджувати науково-методичні основи бібліотечної діяльності в масштабах республіки. Бібліотека тісно взаємодіяла з ВУАН, яка розглядала ВБУ як самостійну наукову установу, що здійснювала власні науково-практичні і науково-дослідні розвідки. З метою фахової підготовки профільних наукових кадрів у лютому 1925 р. за ініціативою заступника директора В. Іваницького при ВБУ було організовано трирічну аспірантуру, яка функціонувала до 1933 р. Серед перших аспірантів були М. Геппенер, Г. Коляда, Н. Кравченко, Ф. Максименко, О. Рабчинська, Д. Серветник.
Період 1929–1934 рр. характеризувався реорганізацією діяльності бібліотеки в умовах розбудови масової інтернаціональної радянської культури замість національної, на тлі постійних перевірок, цькування та фізичного знищення провідних українських науковців та громадських діячів. Організація інспірованого судового процесу «Спілки визволення України», переслідування науковців, діячів культури за звинуваченнями в контрреволюційній діяльності, за соціальним походженням, світоглядом чи освітою стали причинами руйнівних «кадрових чисток» (у 1929–1931 рр., 1933-му, 1934 р.), унаслідок чого бібліотеку залишили практично всі ті діячі, які розпочинали її створення та визначали розвиток. Відтак змінювалися директори (С. Постернак, Н. Миколенко, В. Іванушкін), що, разом з деякими іншими бібліотечними фахівцями, потрапили під хвилю репресій: були заарештовані, засуджені до різних термінів ув’язнення, страчені. Дехто, як Д. Балика, Ю. Меженко, В. Іваницький, колишній директор Вінницької філії ВБУ В. Отамановський та інші, були вимушені виїхати за межі України або ж постійно змінювати місце роботи.
Відповідно до догматів марксистсько-ленінської ідеології здійснювалися переорієнтація діяльності ВБУ на масову політпросвітницьку та агітаційну роботу, трансформація бібліотечної мережі та системи обслуговування читачів для виконання завдань соціалістичного будівництва. Значно зросли обсяги передплати та закупівлі літератури суспільно-політичного, пропагандистського характеру. Водночас систематично вилучались «ідеологічно шкідливі» видання, створено спецфонд, недоступний для читачів. 1930-і роки позначені намаганнями влади суттєво реорганізувати ВБУ для завдань радянської держави, зокрема, залишити у підпорядкуванні Наркомату освіти УСРР і вивести з-під контролю ВУАН. Також відбувалися зміни у структурі і штатах бібліотеки, проводилися тривалі перевірки її роботи. Протягом 1930–1936 рр. розроблялися кілька варіантів проєкту Статуту ВБУ.
Нова будівля становить цілісний архітектурний ансамбль разом із спорудою сучасної Наукової бібліотеки імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (вул. Володимирська, 58, будівництво завершено у вересні 1940 р.) та головним корпусом університету.
Інтер’єри головної читальної зали, фоє, центральних сходів, фасад будинку прикрашають ліпні оздоблення у вигляді орнаментальних фризів, медальйонів, розеток, капітелей і т. ін. Головні сходи та фоє оздоблені двома барельєфами, виконаними київським скульптором В. Климовим. У фойє встановлено бронзові торшери та дві вази з червоного мармуру, а на центральних сходах між другим і третім поверхами з обох боків на парапетах – жіночі скульптури – «Міньйона» і «Лісова німфа».
Починаючи з 21 березня 1934 р., відповідно до прийнятої того дня постанови ВУЦВК і РНК УСРР «Про постачання найголовнішим державним книгосховищам видань, що виходять на території УСРР», ВБУ отримувала два безоплатні комплекти обов’язкового примірника видань друку УСРР. Того ж року вона вийшла із підпорядкування Наркомату освіти УСРР і здобула нову назву – Бібліотека Всеукраїнської Академії наук. Для поліпшення інформування вчених про здобутки світової науки при бібліотеці було створено Бюро міжнародного книгообміну.
Наступний етап розвитку установи (1935–1941) прикметний уніфікацією її діяльності та перетворенням на бібліотеку загального типу, здатну сприяти як задоволенню потреб нового курсу академічної науки, так і всебічному розвитку техніки, виробництва, різних галузей знань. У лютому 1936 р. Бібліотеку ВУАН перейменовано в Бібліотеку Академії наук УСРР (БАН). Відповідно до нового Статуту вона стала державним книгосховищем України і центральною науковою бібліотекою АН УСРР. У 1937 р. у бібліотеці зберігалось 5 млн 296 тис. 983 пр. документів основного фонду, майже 300 тис. стародруків, 160 тис. рукописів, 125 тис. нот, 50 тис. карт, 3 млн газет, 300 тис. од. волянсії; кількість відвідувань становила 194 тис., книговидача –понад 936 тис.
Директором установи з жовтня 1937-го по червень 1941 р. був О. Михайличенко. Попри істотний доробок учених, що працювали в бібліотеці від її зародження до початку 1930-х рр. (Д. Балика, Б. Зданевич, Ф. Максименко, С. Маслов, Ю. Меженко, С. Постернак, П. Попов, М. Сагарда, М. Ясинський, В. Іваницький та ін.), діяльність бібліотеки як наукової установи поступово згорталася.
З початком нападу гітлерівської Німеччини та її сателітів на СРСР співробітників БАН та частину її найцінніших фондів удалося евакуювати в тил. Із серпня 1941 р. до повернення в Київ у травні 1944 р. бібліотека працювала в евакуації у столиці Башкирії Уфі, де перебувала й АН УРСР.
У період нацистської окупації Києва БАН було реорганізовано спочатку в Центральну бібліотеку рейхскомісара України, а потім – у Крайову бібліотеку при Київському управлінні архівів, бібліотек, музеїв. Книгозбірня під владою окупантів зазнала значних збитків: до Німеччини було вивезено понад 320 тис. унікальних, рідкісних, цінних видань і колекцій, однак повернути у повоєнний час до Києвавдалося не все. Загальні втрати бібліотеки під час війни було оцінено в 38 млн 832 тис. 642 руб.
У 1945 р. бібліотеку знову очолив Ю. Меженко, який на запрошення АН УРСР повернувся з Ленінграда. Він започаткував роботу з укладання «Бібліографії української книги». Під його редагуванням почали друкуватися «Науковий збірник Бібліотеки АН УРСР» та «Журнал Бібліотеки Академії Наук УРСР». 27 грудня 1946 р. було затверджено тимчасове Положення про керівництво мережею бібліотек наукових установ АН УРСР. Бібліотека стала головним академічним бібліотечним закладом України, оскільки перебрала на себе функції збирання зведеної інформації як про наукову літературу в системі АН УРСР, так і про бібліотеки республіки загалом з метою інформування читачів про склад фондів та стан книгозбірень.
Згідно з рішенням Президії АН УРСР, датованим 7 травня 1948 р., бібліотеці знову було дозволено організувати аспірантуру з бібліотекознавства, методики і організації бібліографічної роботи й книгознавства. Як і перша аспірантура, вона проіснувала недовго, до 1956 р., проте відіграла помітну роль у підготовці кадрів вищої кваліфікації. Аспірантами були затверджені: О. Олійниченко, М. Діжур, Є. Нарубна, С. Петров, З. Швецова, М. Демченко, О. Пузирьова.
Наступний етап розвитку бібліотеки (1948–1964) пов'язаний з її діяльністю як Державної публічної бібліотеки УРСР (ДПБ УРСР), що було вимушеним кроком у важких повоєнних умовах, адже бібліотечна система та сукупний бібліотечний фонд України під час окупації зазнали великих втрат і вимагали тривалого часу для відновлення.При цьому ДПБ УРСР, в якій ситуація з матеріальною базою, фондами і кваліфікованими кадрами була кращою порівняно з іншими київськими книгозбірнями, продовжувала залишатися головною бібліотекою АН УРСР та координатором мережі академічних бібліотек.
Наприкінці 1948 р. фонд бібліотеки містив майже 5 млн томів, в її структурі діяли 24 відділи та кабінети, з них у 20 підрозділах провадилось обслуговування читачів. У 1948 р. до бібліотеки було записано 17 407 осіб.
У 1950 р. ДПБ УРСР створили вчену раду. В цей період книгозбірня взяла участь у розробленні Бібліотечно-бібліографічної класифікації (ББК), науково-методичних документів союзного і республіканського рівнів для регламентування організації бібліотечної справи, правил опису творів друку, в роботі Міжвідомчої каталогізаційної комісії.
Разом із розширенням основних функцій відбулися зміни в організації документопостачання, раціоналізовано процеси обслуговування читачів, розгорнуто діяльність структурних підрозділів у справі переінвентаризації фондів, розпочато роботу з методичного керівництва публічними бібліотеками України.
З 1951 р. до ДПБ УРСР почали надходити по два примірники авторефератів дисертацій та по одному – дисертацій, захист яких відбувся в наукових установах та вишах України. Помітне зростання обсягів надходжень іноземних видань спричинило в 1955 р. створення сектору, а в 1956 р. – відділу комплектування іноземною літературою. З 1957 р. установа долучилася до системи міжнародного міжбібліотечного абонемента, налагодила зв’язки із зарубіжними науковими закладами, з якими обмінювалася виданнями. Позитивні зміни в міжнародній політиці СРСР обумовили якісно новий рівень міжнародної співпраці бібліотеки: у 1956–1958 рр. вона стала депозитарієм видань ООН, ЮНЕСКО, МОП, МАГАТЕ, ВООЗ та інших міжнародних організацій.
У галузі бібліотечно-бібліографічної діяльності на ДПБ УРСР покладалося бібліографічне забезпечення всіх основних фундаментальних державних видавничих проєктів, зокрема багатотомної «Історії міст і сіл України».
1963-го р. в ДПБ було зафіксовано 5 млн 156 тис. 656 од. зб.; відвідування становило 1 млн 961 тис., а книговидача – 361 тис.од.
У травні 1964 р. в будівлі ДПБ УРСР сталася умисне влаштована пожежа, під час якої згоріло багато цінних видань, у т. ч. частина фонду періодики і україніки. Було втрачено майже 10 % основного фонду. Упродовж кількох років значну кількість знищених фондів було відновлено завдяки переданню відповідних видань із резервного фонду та з допомогою інших бібліотек. Пожежа, попри всю її трагічність і важкі наслідки, прискорила вирішення багатьох назрілих бібліотечних проблем: було збудовано додаткове книгосховище, здійснено раціональне розміщення фондів, удосконалено організацію вітчизняного та іноземного комплектування, упроваджено нову систему обліку літератури, методів і форм обслуговування читачів. З 1968 р. до основного корпусу (Володимирська, 62) з приміщень Софійського заповідника було переміщено газетний відділ із його великим фондом, для його відвідувачів створено окрему читальну залу зі спеціальними столами з регульованими кутами нахилу робочої поверхні.
Період 1965–1991 рр. характеризувався розширенням функцій книгозбірні як головної наукової бібліотеки УРСР із найбільшим у республіці бібліотечним фондом, висококваліфікованими кадрами, великою матеріально-технічною базою.
У червні 1965 р., відповідно до постанови Президії АН УРСР, ДПБ УРСР набула нового найменування – Центральна наукова бібліотека (ЦНБ) АН УРСР. 4 травня 1971 р., відповідно до постанови Державного комітету з науки і техніки при Раді Міністрів СРСР, бібліотека отримала статус науково-дослідної установи на правах НДІ, що здійснює науково-дослідну, науково-методичну роботу в галузі бібліотекознавства, бібліографії та книгознавства. Новий статус уможливив створення п’яти наукових відділів: теорії і методології культури, історії книги та бібліотечної справи (згодом перетвореного на відділ книгознавства); наукової бібліографії; наукової інформації та довідково-бібліографічного обслуговування; рукописів; науково-методичного, що загалом мало важливе значення не лише для розвитку бібліотекознавства, книгознавства та бібліографознавства, а й для науково-прикладних досліджень структури і функцій наукової бібліотеки як соціального інституту.
Прагнучи й надалі дотримуватися принципу універсальності своїх фондів, ЦНБ АН УРСР водночас зменшила обсяги комплектування, відмовившись від деяких типів видань та впродовж 1974–1976 рр. передавши їх новоствореним чи реорганізованим установам. Так, матеріали патентної та нормативно-технічної документації були передані до Державної республіканської науково-технічної бібліотеки України, підшивки обласних газет – до відповідних обласних бібліотек, дитяча література – до Державної республіканської – а нині Національної – бібліотеки для дітей, медична та сільськогосподарська література – до спеціалізованих бібліотечних закладів УРСР.
Попри передання зазначених видань, фонди ЦНБ АН УРСР продовжували зростати і станом на 1 січня 1977 р. налічували 7 млн 852 тис. 582 од., до бібліотеки було записано майже 30 тис. читачів, зареєстровано 289 тис. відвідувань та 2 млн 189 тис. од. книговидачі.
Протягом 1960–1970-х рр. до ЦНБ АН УРСР прийшло нове покоління бібліотечних працівників, бібліографів, книгознавців, які зробили вагомий внесок у справу бібліографічного забезпечення розвитку науки і культури, зокрема в галузі шевченкіани та української літератури загалом, серед них – Ф. Сарана, С. Петров, М. Рудь, Л. Бєляєва, Ф. Шимченко, Д. Йофанов, Л. Гольденберг, Й. Шубинський, М. Візир, М. Каганова, С. Сороковська, А. Ряппо, а у 1980–1990-х – О. Апанович, І. Шовкопляс, М. Слободяник, О. Путро, А. Свобода та ін. Вони опрацювали фонди, які в радянські часи з ідеологічних причин вважалися забороненими або неактуальними, повернули з небуття до активного використання видання з української національної історії та культури, фонди польської культури та юдаїки, архіви багатьох учених і діячів культури.
Директорами ЦНБ АН УРСР у цей період були: І. Черненко (1964–1969), С. Гутянський (1969–1979), Б. Ковалевський (1979–1984), Ф. Шимченко (1984–1985), М. Сенченко (1985–1992).
З 1986 р. при Бібліотечній раді почала працювати секція бібліотечної автоматизованої системи НТІ на чолі з Л. Костенком, створено відділ автоматизації інформаційно-бібліотечних процесів. У червні 1987 р. на базі Інституту теоретичної фізики АН УРСР відбулася робоча нарада з розроблення та впровадження автоматизованих інформаційних систем та банків даних в установах АН УРСР. Директор ЦНБ АН УРСР, фахівець у галузі електронно-обчислювальних машин М. Сенченко порушив питання щодо створення зведеного електронного каталогу академічних бібліотек. До відділу автоматизації прийшли досвідчені спеціалісти, які першими в Україні почали успішно розробляти новітні інформаційно-бібліотечні технології, засоби механізації й автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів.
З нагоди 125-річчя від дня народження В. Вернадського, відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 19 лютого 1988 р. № 46. ЦНБ АН УРСР було присвоєно ім’я вченого.
У 1989 р. було завершено спорудження нового висотного приміщення бібліотеки на просп. 40-річчя Жовтня (нині – просп. Голосївський), 3, яке є найбільшим за своїми розмірами серед книгозбірень України. Будівля, розташована на ділянці площею 3 га, зведена за проєктом архітекторів «Київпроекту» В. Гопкала, В. Гречини і В. Песковського. Центральна вертикальна частина споруди (книгосховище) налічує 27 поверхів, по периметру в горизонтальній частині розміщені актова зала на 400 місць, 13 читальних зал та службові приміщення. Висота споруди – 76,7 м (78, 6 м зі шпилем), загальна корисна площа – 35,7 тис. м2. Переміщення фондів у нову будівлю та їх розміщення відбувалось у стислий термін, з червня по вересень 1989 р., а вже 10 жовтня того ж року відбулося урочисте відкриття нової будівлі ЦНБ.
Інтер’єр будинку оздоблено творами образотворчого мистецтва значної художньої цінності. Зокрема, в центральному вестибюлі площею в 300 м² розміщено монументально-декоративне панно «Біль Землі» (автори – В. Пасивенко та В. Прядка), виконане в техніці енкаустики. Основною темою композиції є розкриття головного призначення науки – захист життя й цивілізації на Землі. Фоє перед читальними залами прикрашає гобелен-триптих «Витоки слов’янської писемності» розміром 7×3,5 м (автори – М. та І. Литовченки), виконаний у техніці ручного ткацтва з вовни та люрексу. Автори обох робіт у 1998 р. стали лауреатами Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Окрасою бібліотечного інтер’єру є скульптурні композиції, виконані авторським колективом під керівництвом Б. Довганя. У центральному вестибюлі перед панно «Біль Землі» встановлено бюст фундатора бібліотеки В. Вернадського. Вздовж пандуса, що з’єднує перший і другий поверхи будівлі, розміщені 11 мармурових бюстів видатних діячів, які зробили значний внесок у розвиток світової науки і культури: Ярослава Мудрого, І. Федорова, М. Ломоносова, Г. Сковороди, М. Лобачевського, О. Пушкіна, Т. Шевченка, Д. Менделєєва, І. Мечникова, К. Ціолковського та О. Попова.
Перевезення фондів у нове приміщення та їх розміщення відбувалось у стислий термін, з червня по вересень 1989 р. З переїздом бібліотеки до нового просторого приміщення створено сприятливі умови для оптимізації формування та використання фондів, організації обслуговування користувачів з урахуванням новітніх вимог до надання інформації. У будівлі на вул. Володимирській, 62, залишено газетні фонди, відділи рукописів, стародруків, естампів та репродукцій, нотних видань, там само діють кілька структурних підрозділів бібліотеки. Подільська філія припинила існування у 1991 р., її приміщення було передано Національному університету «Києво-Могилянська академія».
10 жовтня 1989 р. відбулося урочисте відкриття нового приміщення ЦНБ ім. В. І. Вернадського, цього ж дня розпочаласяМіжнародна конференція «Роль бібліотек у розвитку суспільства», присвячена проблемам підвищення ефективності використання потенціалу вітчизняних книгозбірень.
Після отримання в 1989 р. бібліотекою статусу науково-дослідної установи ІІ категорії у Статуті її було задекларовано як науково-дослідний інститут з проблем бібліотекознавства, бібліографознавства, книгознавства, бібліотечно-інформаційного забезпечення наукових досліджень і розробок, координаційно-методичний центр для бібліотек науково-дослідних установ АН УРСР.
Новий історичний етап розвитку ЦНБ ім. В. І. Вернадського відбувався в умовах набуття Україною незалежності та її національної розбудови. Генеральним директором з 1992-го по 2013 р. був О. Онищенко, доктор філософських наук, професор, академік НАН України.
Обсяг фонду бібліотеки станом на 1 січня 1991 р. становив 11 млн 485 тис. 204 од. зб., щороку надходило майже 200 тис. пр. документів. Завдяки комфортним умовам роботи з виданнями та зручному розташуванню бібліотеки на перетині кількох транспортних магістралей значно зросла кількість читачів (70 тис. осіб) та відвідувань (майже 500 тис.).
У 1992 р. у структурі ЦНБ ім.В. І. Вернадського утворено Інститут бібліотекознавства. Його першим директором став М. Слободяник.
У 1993 р. було розроблено нову концепцію структури і функцій бібліотеки, спрямовану на оптимізацію використання її багатоаспектних потенційних можливостей як загальнодержавного науково-інформаційного комплексу, найбільшого за обсягом документних ресурсів книжкового та рукописного державного сховища України, а також провідної науково-дослідної установи, що вивчає низку взаємопов’язаних книго-, бібліотеко-, бібліографо-, архівознавчих, науково-інформаційних та інших питань. Створено аспірантуру та спеціалізовану вчену раду із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) історичних та філологічних (спеціальності «Бібліотекознавство та бібліографознавство» – 05.25.03 та «Книгознавство» – 05.25.04), а також технічних наук («Інформаційні системи та процеси, бібліотечні системи та мережі» – 05.25.05). У 1997 р. наказом ВАК України спеціальності 05.25.03 і 05.25.04 об’єднали в одну під шифром 07.00.08 – «Книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство» з історичних, філологічних та педагогічних наук. У 1999 р. введено нову спеціальність 07.00.10 – «Документознавство, архівознавство».
З 1993 р. розпочато видання науково-теоретичного і практичного журналу «Бібліотечний вісник». В основному приміщенні бібліотеки створено локальну комп’ютерну мережу з пропускною спроможністю 10 MBit/s.
У 1995 р. у структурі ЦНБ ім. В. І. Вернадського на базі Інформаційно-аналітичного центру створено Службу інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади (СІАЗ).
Указом Президента України від 5 квітня 1996 р. № 244 бібліотеці повернено початковий статус національної установи. Крім того, її було перейменовано в Національну бібліотеку України імені В. І. Вернадського (НБУВ). Згідно із зазначеним указом у НБУВ також було засновано Фонд Президентів України.
У 1996 р. створено спеціалізовану комп’ютерну залу для забезпечення онлайнового доступу користувачів до інформаційних ресурсів інтернету. Наступного року започатковано офіційний сайт НБУВ, з допомогою якого уможливлено доступ до електронного каталогу поточних надходжень до фондів книгозбірні.
Наприкінці1990-х рр. розпочалося реферування вітчизняної наукової літератури з наступним додаванням матеріалів аналітико-синтетичного опрацювання вхідного документного потоку до загальнодержавної Реферативної бази даних «Україніка наукова» та Українського реферативного журналу «Джерело».
Новітній етап розвитку Бібліотеки веде відлік із початку третього тисячоріччя і триває дотепер. З 2013 по 2018 рр. генеральним директором НБУВ був доктор історичних наук, член-кореспондент НАН України В. Попик, з 2018 р. бібліотеку очолює доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Л. Дубровіна.
Сучасна структура НБУВ є розгалуженою і складається з-понад 50 підрозділів, об’єднаних за основними напрямами діяльності установи, – науково-дослідних, бібліотечних, допоміжних та технічних. До науково-дослідних підрозділів належать 6 інститутів (бібліотекознавства, рукопису, книгознавства, архівознавства, біографічних досліджень, інформаційних технологій), Центр досліджень соціальних комунікацій (об’єднує СІАЗ, Фонд Президентів України та Національну юридичну бібліотеку) та 5 відділів (національної бібліографії, науково-бібліографічної інформації, пресознавства, міжнародної інформації та зарубіжних зв’язків, наукових технологій збереження фондів).
Суто бібліотечну складову діяльності НБУВ забезпечують відділи: комплексного формування бібліотечних ресурсів, науково опрацювання документів, міжбібліотечного абонемента, наукової організації та обслуговування основним фондом, комплексного бібліотечного обслуговування, формування та використання газетних фондів. У структурі бібліотеки виокремлені також Австрійська бібліотека, бібліотека Ісламської Республіки Іран, відбувається формування Китайської бібліотеки, що сприяє розвитку міжнародної бібліотечної співпраці в галузі науки та культури. Життєдіяльність НБУВ підтримують низка допоміжних і технічних підрозділів.
З 2013 р. в установі функціонує пресслужба, що сприяє налагодженню комунікаційних каналів з активом користувачів НБУВ, ЗМІ, урядовими та неурядовими інституціями тощо.
Фонди НБУВ є універсальними як за змістом, так і за видами документів на різних носіях – від клинописних табличок і єгипетських папірусів до книг, журналів, продовжуваних видань, колекцій карт, нот, образотворчих матеріалів, рукописів, стародруків та рідкісних видань, газет, електронних бібліографічних баз даних і цифрового ресурсу книжкової культурної спадщини. У 2019 р. сукупний обсяг фондів становив 15,9 млн од. зб., за цим показником НБУВ входить до числа найбільших бібліотек світу.
Фонд рукописів, стародруків, рідкісних видань, історичних колекцій, архівний фонд України та депозитарій НБУВ, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2001 р. № 1709, внесено до Переліку наукових об’єктів, що становлять національне надбання України.
У фондах НБУВ зібрано абсолютну більшість книжок, виданих українською мовою і мовами інших народів України та світу. Здійснюється активне поповнення виданнями у відділі зарубіжної україніки.
Бібліотека має найповніше в державі зібрання пам’яток слов’янської писемності та рукописних книг 10–12 ст., писемні пам’ятки культур різних народів, архіви та книжкові колекції видатних діячів української й світової науки та культури, у т. ч. видатних українських письменників 19–20 ст., загальним обсягом майже 600 тис. од. зб.
Серед унікальних пам’яток писемності, що зберігаються в Інституті рукопису НБУВ: Київські глаголичні листки (10 ст.) – один із найдавніших слов’янських рукописів; Пересопницьке Євангеліє (1556–1561), яке є символом української державності (на ньому присягають президенти України під час інавгурації); грецькі, латинські, польські, єврейські, східні та інші рукописи 11–18 ст., колекції історичних документів. Унікальний фонд документів та рукописних книг налічує понад 400 тис. од. зб.
У фонді бібліотечних та історичних колекцій (містить понад 900 тис. од. зб.) зберігаються різні бібліотечні зібрання просвітницьких установ та вищих навчальних закладів минулого (бібліотек Київської духовної академії, Університету Св. Володимира, Острозької академії та ін.), та особові бібліотеки історичних осіб, родові зібрання, колекції видатних науковців і діячів культури.
Зала картографії – найбільший в Україні спеціалізований бібліотечний підрозділ, який обслуговує користувачів картографічними виданнями й матеріалами з геодезії, картографії, геології, географії та інших наук про Землю. У масиві унікального картографічного фонду – різноманітні мапи, атласи, плани, картограми та інші матеріали починаючи з 16 ст., вітчизняні й зарубіжні, різні за мовами, тематикою, призначенням і виготовленням.
Зібрання відділу зарубіжної україніки, заснованого 1991 р., містить праці українців, видані українською мовою, дослідження про українців та Україну різними мовами, що побачили світ поза її межами. Фонд відділу налічує понад 30 тис. документів.
У відділі музичного фонду – найбільшому нотосховищі в Україні і одному з найбагатших у світі, зберігаються майже 225 тис. од. зб. Зібрання нот охоплює видання від другої половини 17 ст. Здебільшого це всі види нотної продукції, що видавалися й видаються в Україні. Особливою цінністю фонду є колекція нот із зібрання роду Розумовських. Вони датовані другою половиною 18-го – серединою 19 ст. і походять із більшості країн Європи. Багато з них є рідкісними й унікальними.
Фонд відділу образотворчих мистецтв містить понад 262 тис. од. зб. різноформатних мистецьких творів, у т. ч. українського походження, від 17 ст. й до наших днів: лубки, гравюри, зображення місцевостей, архітектурних пам’яток, історичних подій, книги, журнали, альбоми, репродукції мистецьких творів, листівки, плакати, портрети.
Зібрання відділу фонду юдаїки (приблизно 142 тис. од. зб.) сформовано із багатьох колекцій єврейської літератури та рукописів. Тут зберігаються архіви єврейських товариств, що існували на території України, приватні архіви, пам’ятки друку, книжкові, журнальні, газетні видання. Серед архівних фондів є документи та творчі матеріали А. Гаркаві, Н. Бакета, Шолом-Алейхема, М. Береговського та багатьох інших видатних діячів єврейської культури.
У відділі науково-бібліографічної інформації зібрано понад 250 тис. од. зб. найрізноманітніших джерел інформації: вітчизняні та зарубіжні енциклопедії, словники, загальні й галузеві довідники і бібліографічні покажчики, національні бібліографії зарубіжних країн, бібліографічні, реферативні, оглядово-аналітичні видання органів НТІ міжнародних інформаційних центрів тощо. Частина цих видань перебуває у відкритому доступі.
У фонді читальної зали бібліотекознавчої літератури зосереджено вітчизняні й зарубіжні видання з питань історії, теорії, методики і практики бібліотекознавства, бібліографознавства, книгознавства, наукознавства та інформатики. У фонді понад 18,5 тис. документів, багато з них – у відкритому доступі. Важливою частиною є зібрання українських видань 1920-х рр., а також фахова періодика: 52 назви україномовних, 66 назв російськомовних та 101 найменування іноземних періодичних та продовжуваних видань.
Довідково-пошуковий апарат НБУВ складається з системи бібліотечних каталогів та картотек, фонду довідково-бібліографічних видань обсягом понад 200 тис. пр. та системи електронних каталогів і тематично-видових баз даних. У системі карткових каталогів – генеральний алфавітний каталог, читацькі алфавітний і систематичний каталоги та понад 30 каталогів і картотек спеціалізованих підрозділів бібліотеки.
Система електронних каталогів і тематично-видових баз даних забезпечує комплексний пошук інформаційних ресурсів у консолідованому ЕК НБУВ, що об’єднує ЕК книжкових видань і ЕК журналів та продовжуваних видань; реферативну базу даних «Україніка наукова»; ЕК авторефератів дисертацій, захищених в Україні; ЕК і тематико-видові бази даних спеціалізованих підрозділів НБУВ; тематичні електронні виставки; імідж-каталоги: генеральний алфавітний каталог НБУВ (5 млн карток), каталог дисертацій 1951–2006 рр. (97 тис. карток), а також ЕК спеціалізованих підрозділів НБУВ.
До універсальних інформаційних ресурсів НБУВ звертаються майже 240 тис. користувачів, яким щорічно видається майже 1 млн документів. Щодня бібліотеку відвідують в середньому 1,5 тис. науковців, фахівців, аспірантів і студентів. Інформаційне обслуговування здійснюється в 16 галузевих та спеціалізованих залах основного бібліотечного комплексу (нових надходжень, вітчизняної й зарубіжної періодики, довідково-бібліографічних видань, публікацій ООН, Австрійської, Іранської бібліотек, дисертацій і видань на мікроносіях, картографічних видань, бібліотекознавчої літератури та ін.), а також у дев’яти залах корпусу на вул. Володимирській, 62, де розміщено зібрання газет, фонди рукописів, стародруків і рідкісних видань, естампів та репродукцій, нотних видань, бібліотечних зібрань та історичних колекцій, зібрання юдаїки, а також значна частина Архівного фонду НАН України.
Діяльність відділу міжбібліотечного абонемента (МБА) здійснюється за такими напрямами: бібліотечно-інформаційне обслуговування віддалених користувачів та користувачів-науковців НБУВ за міським, міжміським, міжнародним МБА; забезпечення професійних запитів віддалених користувачів за допомогою засобів електронного доставляння документів (ЕДД). Послугами МБА у 2018 р. скористалися 969 абонентів, з них – 136 зарубіжних, на вимоги яких було надано майже 9 тис. документів. За допомогою сервісу ЕДД у 2018 р. було надіслано користувачам 12,8 тис. сторінок різних документів.
Обслуговування віддалених користувачів здійснюється також з використанням сервісів «Запитай бібліотекаря», «Запитай бібліографа», «Зворотний зв’язок», програми прямого відеозв’язку та обміну миттєвими повідомленнями Skype, шляхом надання інформації через соціальні мережі.
Зі стартом нової платформи інформаційного порталу НБУВ у 2013 р., як показав моніторинг використання вебресурсів, загальна кількість відвідувань (сеансів роботи) порталу за шість років (2013–2018) зросла в середньому у п’ять разів (2018 р. – 22,2 млн, 2017 р. – 22,2 млн, 2016 р. – 19,7 млн, 2015 р. – 17,7 млн, 2014 р. – 13,7 млн, 2013 р. – 4,3 млн) та сукупно становила 99,8 млн. За даними програми аналізу log-файлів вебсерверів WebLogExpert протягом 2018 р. на порталі НБУВ зафіксовано сеансів – 22,2 млн; звернень до вебматеріалів – 420 млн; переглядів вебсторінок – 19 млн; завантажень повнотекстових ресурсів – 24 млн файлів. Кількість віддалених користувачів з унікальними ір-адресами становила 2,8 млн. Загальна середньодобова кількість сеансів звернення до ресурсів вебпорталу НБУВ (разом із завантаженням повних текстів) – 55 тис.
Основними науковими напрямами діяльності НБУВ, відповідно до Статуту, затвердженого 2017 р., є: теоретичні, методичні та інформаційно-технологічні проблеми управління знаннями в бібліотеках і формування фондів та бібліотечних баз знань, інтеграція та використання інформаційних ресурсів; розвиток національного науково-інформаційного простору; вивчення, збереження і видання рукописної, книжкової та документальної спадщини України; створення національної бібліографії та біобібліографії, розвиток української біографістики; проблеми розвитку інформаційного суспільства, глобальної інформатизації та соціальних комунікацій, інформаційної безпеки України.
Провідні фахівці Центру досліджень соціальних комунікацій видають монографічні видання з проблем трансформації бібліотек у сучасні інформаційні центри обслуговування користувачів електронною та друкованою інформацією, розвитку комп’ютерних технологій; створюють оглядові науково-інформаційні продукти з аналізом інформаційних масивів, пов’язаних із відображенням актуальних питань політичної та економічної розбудови Української держави. Матеріали про еволюцію національного інформаційного простору, найбільш суспільно значимі події в житті України, напрями міжнародного співробітництва містять численні тематичні бюлетені інформаційно-аналітичних підрозділів НБУВ: «Конституційна Асамблея: політико-правові аспекти діяльності» (2012–2014), «Соціальні мережі як чинник інформаційної безпеки» (2013–2019), «Резонанс» (видається двічі на тиждень), «Шляхи розвитку української науки» (видається щомісяця), «Безпека підприємництва» (видається щомісяця) та ін.). Вони розсилаються постійним користувачам та відображаються на сайті Центру досліджень соціальних комунікацій (http://nbuviap.gov.ua). Там само відображені й результати спеціального напряму наукових досліджень – наукометричні та бібліометричні дослідження періодики в Україні.
НБУВ видає періодичні та продовжувані фахові видання, зокрема журнал «Бібліотечний вісник», збірники «Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського», «Рукописна та книжкова спадщина України: Археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів», «Українська біографістика», «Библиотеки национальных академий наук: проблемы функционирования, тенденции развития»; інформаційно-аналітичний журнал «Україна: події, факти, коментарі», тематичні бюлетені «Громадська думка про правотворення», «Конституційний процес в Україні», спеціалізовані тематичні збірники «Українсько-македонський науковий збірник», «Слов’янські обрії». Фахові видання НБУВ індексуються пошуковою системою Google Scholar та в наукометричних базах даних Directory of Open Access Journals (DOAJ), Index Copernicus, ResearchBibl, Scientific Indexing Services.
НБУВ – член багатьох міжнародних та вітчизняних бібліотечних об’єднань: Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій та установ (IFLA), Конференції національних бібліотек держав Ради Європи (CENL), Міжнародної асоціації користувачів і розробників електронних бібліотек та нових інформаційних технологій (EBNIT), Міжнародної асоціації музичних бібліотек, архівів і документальних центрів (IAML) та ін.
На базі НБУВ діють професійні об’єднання: Асоціація бібліотек України, Рада директорів наукових бібліотек та інформаційних центрів академій наук – членів Міжнародної асоціації академій наук (МААН) та Українське біографічне товариство.
Бібліотека бере активну участь у реалізації проєкту створення національної бібліографії України і послідовно здійснює багатотомне видання системи покажчиків національного бібліографічного репертуару, якого Україна практично не мала за всю свою історію, формує відповідні бібліографічні бази даних. Провідне місце НБУВ посідає в дослідженні писемної та книжкової спадщини України, створенні археографічних реєстрів рукописних фондів, бібліотечних зібрань та історичних колекцій, які в перспективі стануть основою Державного реєстру книжкових пам’яток як складової Державного реєстру національного культурного надбання та та програми ЮНЕСКО «Пам’ять світу».
На порталі НБУВ представлено зведений каталог мережі бібліотек науково-дослідних установ НАН України. Станом на кінець 2019 р. на порталі НБУВ представлено електронні каталоги 22 бібліотек (загальний обсяг ресурсу понад 360 тис. записів).
Бібліотека здійснює міжнародний книгообмін з 591 науковою установою 62 країн світу, щорічно проводить міжнародні конференції «Бібліотека. Наука. Комунікація», а також Біографічні читання різної тематики, Читання академіка В. І. Вернадського (станом на початок 2020 р. їх проведено, відповідно, 15 і 29), симпозіуми, наради з актуальних питань розвитку діяльності бібліотек у сучасному світі, інформаційної діяльності наукових бібліотек та інформаційних центрів.
З червня 1999 р. розпочалося цілеспрямоване формування електронного фонду НБУВ. В онлайновому інформаційному комплексі порталу НБУВ, доступному користувачам, представлено 76 баз даних, що містять 4,5 млн записів, понад 1 млн повних текстів. Мережеві інформаційні ресурси НБУВ як науково-інформаційного центру охоплюють: повнотекстову базу даних «Наукова періодика України» (понад 1 млн статей із 2 779 журналів), аналітичні матеріали (5 тис. випусків оперативної інформації та інформаційно-аналітичних оглядів), каталоги та картотеки (4 млн бібліографічних записів і 5 млн зображень карток генерального алфавітного каталогу); реферативну БД «Україніка наукова» (700 тис. записів), інформаційний портал «Наука України: доступ до знань» (станом на кінець 2019 р. на порталі зареєстровано 271 бібліотеку, 572 наукові установи і заклади вищої освіти, 144 тис. пошукових профілів науковців), електронну бібліотеку «Україніка» (на кінець 2019 р. ресурс містив 6,5 тис. довідкових записів та 6,6 тис. описів окремих документів), Репозитарій НБУВ eVerLib (на кінець 2019 р. охоплював 3 тис. статей та 450 книжкових видань), колекцію рукописів та стародруків, а також реалізовані спільно з науковими установами та архівами унікальні проєкти: «Електронний архів Михайла Грушевського», «В. І. Вернадський», «Т. Г. Шевченко» тощо.
НБУВ має розгалужене представництво в соціальній мережі «Фейсбук», а саме: свою офіційну сторінку, сторінки окремих підрозділів (http://www.nbuv.gov.ua/node/1742) та спільноту «Українська біографістика (Biographistica Ukrainica)» https://www.facebook.com/groups/148524832185661/
У штаті установи на початок 2020-го р. понад 800 співробітників, із них бібліотечних – 60 %, наукових – 25 % і допоміжних – 15 %. Серед науковців – 125 кандидатів, 27 докторів наук. З-поміж провідних фахівців-науковців – академік НАН України О. Онищенко, члени-кореспонденти НАН України Л. Дубровіна та В. Попик, доктори наук: Т. Антонюк, Л. Буряк, Л. Гнатенко, В. Горовий, Т. Гранчак, Т. Добко, М. Закіров, С. Кіраль, Г. Ковальчук, К. Лобузіна, С. Міщук, В. Омельчук, Н. Стрішенець та ін.
Адреса бібліотеки: м. Київ, просп. Голосіївський, 3
вебпортал: www.nbuv.gov.ua
e-mail: library@nbuv.gov.ua
фейсбук: https://www.facebook.com/Vernadsky.Library/
http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc2/1918(08)02.biblioteka.php
Центральна наукова бібліотека Академії наук УРСР : бібліогр. покажч., 1919–1969 рр. / АН УРСР ; уклад.: К. О. Коваленко [та ін.] ; відп. ред. С. К. Гутянський. – Київ, 1970. – 295 с.
Центральна наукова бібліотека Академії наук УРСР : бібліогр. покажч., 1975–1978 рр. / АН УРСР ; уклад.: С. В. Сороковська. – Київ, 1979. – 85 с.
Центральна наукова бібліотека Академії наук УРСР : покажч. літ., 1970–1974 рр. / АН УРСР ; уклад.: К. І. Скокан [та ін.]. – Київ, 1975. – 51 с.;
Данькова Н. Друковані та електронні каталоги бібліотек як джерело інформаційного пошуку / Н. Данькова // Наук. пр. Нац. б-ки України імені В. І. Вернадського. – Київ, 2001. – Вип. 6. – С. 492–497.
Онищенко О. Головна академічна бібліотека України (Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського) в контексті ХХ ст. / О. Онищенко, Л. Дубровіна // Наук. пр. Нац. б-ки України імені В. І. Вернадського. – Київ, 2006. – Вип. 15. – С. 11–21.
Статут Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського
________________
Наука: пошуки і знахідки. Національна бібліотека України ім. В. Вернадського
Спецпроект суспільного мовлення до 100-річчя Національної бібліотеки імені Володимира Вернадського
Прогулянки містом. Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського
Коновал Людмила Володимирівна
Туровська Леся Олегівна
Статтю створено : 30.07.2020
Останній раз редаговано : 13.09.2022